Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 року Справа № 908/2892/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Дерепи В.І.

суддів Бондар С.В., Палія В.В. (доповідач)

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Бердянське

підприємство теплових мереж"

на рішення господарського суду Запорізької області від 26.09.2013

та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.2013

у справі № 908/2892/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Бердянське підприємство

теплових мереж"

до Комунального підприємства Бердянської міської ради

"ЖИТЛОСЕРВІС-2А"

про стягнення 36 764, 18 грн.

за участю представників:

позивача: Дігтяренко В.С.- предст. (дов. від 10.01.2014)

відповідача: Гетманенко Б.С.- предст. (дов. від 01.03.2013)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Бердянське підприємство теплових мереж" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Комунального підприємства Бердянської міської ради "ЖИТЛОСЕРВІС-2А" про стягнення 36 764,18грн. вартості безпідставно набутої теплової енергії.

Рішенням господарського суду Луганської області від 26.09.2013 у справі №908/2892/13 (суддя Зінченко Н.Г.), яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.2013 (судді Радіонова О.О., Зубченко І.В., Марченко О.А.) у задоволенні позову відмовлено повністю, із посиланням на недоведеність позивачем набуття відповідачем майна за рахунок позивача без належних правових підстав.

Публічне акціонерне товариство "Бердянське підприємство теплових мереж", посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Представник відповідача в усних поясненнях, наданих у судовому засіданні 13.02.2014, просив суд судові акти попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що Публічне акціонерне товариство "Бердянське підприємство теплових мереж" згідно статуту останнього здійснює постачання пари та гарячої води.

Згідно з пунктами 2. 1 і 2.2 Статуту Комунального підприємства Бердянської міської ради "ЖИТЛОСЕРВІС-2А" (відповідача), затвердженого наказом Управління комунальної власності Бердянської міської ради № 175 від 20.12.2004, КП "Житлосервіс-2А" створено з метою найбільш ефективного використання майна Бердянської міської ради та одержання максимального прибутку, організації комплексу робіт по ремонту та експлуатації житлового фонду територіальної громади міста. Основними напрямками діяльності підприємства є організація експлуатації, утримання та проведення поточного ремонту житлового фонду територіальної громади міста; утримання прибудинкових територій у будинках державного, комунального та іншого житлового фонду.

Згідно з наказом Управління комунальної власності Бердянської міської ради № 111 від 22.08.2012 та актом приймання-передачі основних засобів від 05.09.2012 вбудоване нежитлове приміщення площею 271,4 кв.м. в будинку № 65 по вул. Дюміна в м. Бердянську Запорізької області було передано в господарське відання та на баланс Комунальному підприємству Бердянської міської ради "ЖИТЛОСЕРВІС-2А".

11.02.2013 позивачем було направлено відповідачу лист №383 з пропозицією укласти договір та 2 примірники договору №34-24/1 від 11.02.2013 купівлі-продажу теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби опалення приміщень, розташованих за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, вул. Дюміна, 65, що підтверджується штампом КП Бердянської міської ради "ЖИТЛОСЕРВІС-2А" №146 від 12.02.2013 про отримання.

Листом №164 від 18.02.2013 відповідач відмовився від укладення договору з посиланням на те, що це приміщення ним не використовується, а лише знаходиться на його балансі.

У лютому 2013 року позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про зобов'язання КП Бердянської міської ради "ЖИТЛОСЕРВІС-2А" укласти договір купівлі-продажу теплової енергії.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.04.2013 у справі № 908/958/13 ПАТ "Бердянське підприємство теплових мереж" було відмовлено у задоволенні позову на підставі того, що на момент вирішення спору відповідач вже не був балансоутримувачем вбудованого нежитлового приміщення, щодо якого був заявлений позов про укладення договору купівлі-продажу теплової енергії.

Згідно наказу Управління комунальної власності Бердянської міської ради №41 від 08.04.2013 "Про передачу майна" та Акту приймання-передачі основних засобів від 08.04.2013 нежитлове приміщення площею 271,4 кв.м. в будинку № 65 по вул. Дюміна в м. Бердянську Запорізької області вилучено з господарського відання КП Бердянської міської ради "ЖИТЛОСЕРВІС-2А" та передано КП "Міськспецексплутація".

30.04.2013 позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №1074 з вимогою про сплату 36764,18грн. вартості безпідставно спожитої теплової енергії у період з 01.10.2012 по 07.04.2013, яка останнім була отримана 13.05.2013р., проте залишена без відповіді та задоволення.

Посилаючись на здійснення постачання теплової енергії у період з 01.10.2012 по 07.04.2013 в будинок № 65 по вул. Дюміна в м. Бердянську Запорізької області, в тому числі і до нежитлового вбудованого приміщення площею 271,4 кв. м., балансоутримувачем якого у спірний період був відповідач, та відсутність між сторонами спору укладеного договору купівлі-продажу теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби опалення, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 36 764,18грн. вартості безпідставно набутої теплової енергії.

Згідно ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Пунктом 4 ст. 19 даного Закону передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії (ст.24 Закону України "Про теплопостачання").

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону, балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами

Відповідно до п.3 ст.20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Стаття 19 Закону України Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачає, що відношення між учасниками договірних відношень у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних началах.

Правила користування тепловою енергією, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. №1198 та визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії ( далі - Правила).

Пунктом 3 цих Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Водночас, зі змісту інших положень Правил користування теплової енергії, зокрема, п. 44, вбачається, що термін споживач застосовується у значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва (п. 4 Правил).

Згідно з п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Відповідно до п.2 ст. 275 Господарського кодексу України, ст.1, п.4 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного між Теплопостачальною організацією та Споживачем.

Отже, обов'язок укладати договори на теплопостачання із електропостачальною (теплогенеруючою) організацією законом покладено як безпосередньо на споживача, так і балансоутримувача (власника) будинку (приміщення).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, договору купівлі-продажу теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби опалення між сторонами спору укладено не було.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої, правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (частина 2 статті 1213 ЦК України).

Так як сторони не перебувають між собою у договірних відносинах, позивач заявив позов про стягнення з відповідача суми боргу на підставі статей 1212 та 1213 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили із їх необґрунтованості, оскільки позивачем не доведено здійснення підключення та відключення теплопостачання у приміщенні відповідача; суди також зазначили про відсутність документів у підтвердження фактичного обсягу відпущеного відповідачу у спірний період теплової енергії (актів приймання-передачі теплової енергії, рахунків на оплату спожитої теплової енергії). Також, суди мотивували відмову у задоволенні позовних вимог тим, що розрахунок боргу, наданий позивачем, не підтверджує обсяг та вартість фактично спожитої відповідачем теплової енергії у спірний період, оскільки містить формули, які використані відповідачем без будь-якого нормативного (методичного) обґрунтування, без посилання на джерело застосованих формул.

Проте, наведені висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасними, з урахуванням того, що останні не ґрунтуються на повному дослідженні обставин справи та доказів у ній.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не врахували, що рішенням господарського суду Запорізької області від 10.04.2013 у справі №908/958/13 встановлено факт того, що позивач здійснює постачання теплової енергії в будинок №65 по вул. Дюміна в м. Бердянську, в тому числі, і до нежитлового вбудованого приміщення площею 274,4 кв.м., яке згідно з наказом Управління комунальної власності Бердянської міської ради № 111 від 22.08.2012 було передане у господарське відання Комунальному підприємству Бердянської міської ради "ЖИТЛОСЕРВІС-2А".

Також, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось посилання позивача про те, що нежитлове приміщення площею 271,4 кв. м., є вбудованим і система опалення є невід'ємною частиною системи опалення будинку, а тому теплова енергія на зазначене приміщення подається з підключенням до тепла усього будинку.

Судами не було досліджено, чи здійснювалось відключення спірного приміщення від мережі централізованого опалення у відповідності до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (затверджені постановою КМУ від 21.07.2005 №630) та Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання (затверджений наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 №4), якщо здійснювалось, то у який саме період.

Посилаючись на те, що розрахунок боргу, наданий позивачем, не підтверджує обсяг та вартість фактично спожитої відповідачем теплової енергії у спірний період, суди жодним чином не спростували твердження позивача про те, що такий розрахунок вартості теплової енергії здійснений розрахунковим способом (за відсутності у відповідача приладів обліку), із урахуванням теплового навантаження на потреби опалення та гаряче водопостачання згідно "Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204 України 244-94 та діючих двоставкових тарифів на послуги позивача; суди не зазначили, у чому саме полягає помилковість або неправильність даного розрахунку.

Касаційна ж інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст.111-5 ГПК України).

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку з наведеним та з урахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ст. 1117 ГПК України, судові акти попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги вищевикладене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи у їх сукупності, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" на рішення господарського суду Запорізької області від 26.09.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.2013 зі справи № 908/2892/13 задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 26.09.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.2013 зі справи № 908/2892/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя В.І. Дерепа

Судді С.В. Бондар

В.В. Палій